ДПА-2016

Порада

- Багато качаєш?

- Рекомендуємо зареєструватись! Зареєстровані користувачі качають по прямих посиланнях!

Головна » Читати онлайн » Інше » Різне [Додати статтю]

Про Святого Миколая. Матеріал + листи


“Оттавський Вісник”
Листи до Св. Миколая

Найулюбленіший дитячий святий
 
Одного грудневого вечора вкінці кожного року, дитячий народ планети зі стриманим диханням та затаєним сподіванням лягає спати з бажанням схопити за руку, або принаймі побачити, найзагадковішого небесного гостя. Але нічний відвідувач завжди вичекає час, коли сон зморить діточі очі, і тільки подарункипід подушкою на ранок, і ще деколи сліди, вказують, що ВІН таки приходив! Дорослі в один голос з цілковитою серйозністю і піднятими кутиками вуст розповідають своїм чадам, що переказав для них найтаємничіший всезнаючий візитор, кого похвалив, а кого посварив, та показують подарунки, які і їм дісталися від нього. З твердою обіцянкою бути ще чемнішими та таки не проспати ЙОГО наступного року, щасливі малюки надовго запам'ятовують цей чудовий святковий ранок.
 
Без перебільшення можна сказати, що цим самим відомим з християнського пантеону святих, якраз завдяки дітлахам, являється Святий Миколай. Крізь століття релігійних воєн та розбрату дійшов до нас цей образ Мірлікійського архиєпископа і мабуть, основною причиною є, що його головними визнавцями завжди були діти. Незважаючи на конфесії та обряди, його можна відшукати в любій країні світу. Іменем цього святого названо найбільше церков. До його заступництва Церква звертається щотижня в четвер, коли він разом нарівні з апостолами має присвячений свій день. Його ікона або малюнок знайдеться в кожній українській хаті, а в нашому іконостасі його фігура є обов'язковим елементом намісного ряду. Він є першим з поміж небесного населення заступником і помічником у біді, не відмовляє нікому, хто його любить та шанує у будь-якому проханні. Чим же заслужив таку пошану серед людей цей самовідданий Святий?
 
Найдавніший його життєпис походить з IX ст. Народився Миколай у місті Патарі в Малій Азії близько 280 року в багатій родині. Ще змалку виявив потяг до духовних подвигів і чудес. Багато часу проводив в молитвах і роздумах, і врешті відрікся від світського життя та став монахом. Все своє добро роздав бідним, а сам вирушив до святих місць. Після повернення став священником, а згодом і єпископом міста Мір у Лікії, звідки і походить його назва “Мірлікійський“. Миколай брав участь у Першому Вселенському Соборі 325 р. в Нікеї. Та найбільше вславився він своєю добродійною діяльністю і захистом бідаків та покривджених. Дійшли до нас історії, як Миколай підкидав гроші на придане убогим дівчатам, врятував, вириваючи з рук ката меч, від несправедливого обвинувачення засуджених на страту, захистив, приходячи у сні до імператора Константина, трьох полководців, прислав корабель з харчами для загрожених голодною смертю одноплемінників, і найбільше, про опіку та дарунки для дітей. Збереглися і ікони, де старий добряга сидить на даху з несподіваним подарунком для потребуючих бідняків, а сам образ святого, часто є оточений малюнками з його життя, на яких зображено вищенаведені сюжети. Виглядає, що старовинні образи донесли до нас правдивий характерний вигляд Миколая і його ніколи не можна сплутати з кимось другим.
 
Є в Миколая ще й інші назви нерозривно пов'язані з ним - Святитель, Угодник, Чудотворець, особливо відома остання, так як чуда та добрі діла єпископ продовжує творити навіть і після своєї смерті. Власне, день коли він помер коло 345 року, 19 грудня (6-го за старим стилем), і відзначається щороку Церквою. Вже в VII столітті вказувалось про "празникування пам'яті Миколая, єпископа одного великого міста". Імператор Юстиніан I (527-565) збудував у Царгороді першу відому церкву Св. Миколая, а його, на кілька віків пізніший колега, Мануїл Комнен (1143-1181) приписав святкувати цю дату у своїй країні, як державне свято.
 
До України св. Миколай прийшов з грецької Церкви на ранньому етапі становлення християнства і вже в 9-му правилі Уставу київського митрополита Георгія (1072 р.) згадується про причащання у день пам'яті святого. У Києві на Аскольдовій могилі в другій половині XI ст. боярином Ольмою йому була збудована церква. Також, з княжих часів XIII ст. збереглася найстаріша церква Миколая у Львові. А самою старшою спорудою в наших краях під його іменем дослідники вважають ротонду в Перемишлі, яку датують десятим століттям.
 
Другий день в році, призначений його пам'яті, перенесення мощей Миколая з Мір Лікійських до міста Бар в південній Італії, відзначається майже рівно п'ять місяців після зимового свята, 22 травня. Переказ розповідає, що після зайняття сарацинами Лікії, Миколай сам з'явився у сні священнику Бару і попросив перепоховати його до цього міста. Італійські купці-мореплавці, які вважали його своїм найбільшим охоронителем на воді, віднайшли і викрали мощі свого опікуна. Під час перенесення, багато людей зцілилися надприродним способом, а травневий день 1087 року, коли ковчег з мощами прибув кораблем у Бар, був встановлений папою Урбаном II як святковий. Незважаючи на західне походження свята, яке встановилося вже після розколу Церкви в 1054 р., воно відразу закріпилося у календарі східних церков, а до слов'ян було введене переяславським єпископом Єфремом і остаточно затвердилося в Україні-Русі вкінці XI ст. за князя Всеволода (1078-1093) київським митрополитом Іоанном II.
 
В нас цей празник має ще назву Миколи Теплого, і пов'язується з стародавнім культом Прадіда або дохристиянським богом Велесом. Серед гуцулів можна почути оповідання, як то колись Господь ходив з Миколаєм по землі. Взагалі постать Миколая доволі сильно переплелась з первісними віруваннями і увібрала в себе також атрибути грецького бога морів Посейдона і римського Нептуна. В народі Миколай вважається насамперед опікуном мореплавців, рибалок та торговців, рятівником потопаючих і дуже часто є пов'язаний з водою. Тому відомий він ще є як Мокрий, і деякі його ікони мають таку назву. Стосується вона здебільшено ікон, які чудесним способом знаходили у воді чи вони з'являлися разом з врятованими від потопання щасливцями. Вірили і в Морського Миколая, та виходячи в море, брали з собою його образ. Ним можна було утихомирити бурю, а коли вже ставало непереливки, то пообіцяти Миколаю святкувати його день, піти до його церкви або і збудувати нову. Вважалося, що він весь час перебуває на кораблі, але є невидимим. Не раз плавав Св. Микола з козаками в запорозьких чайках визволяти бранців від бусурманів, від яких сам колись просився, щоб його забрати. Через це рахувався він і визволителем невільників, захисником від кочівників та небезпеки в степу.
 
Вода відігравала важливу роль у землеробстві, і випросити дощу або зупинити стихійне лихо - теж було у віданні Миколая. Так як помічено зв'язок місяця з водою, а також вплив на родючість землі і тварин, то і Миколай набрав рис древнього лунарного божества, які збереглися в наших колядках. Не дивно, чому він з'являється на свої дні тільки вночі, чи то зимою, чи пізньою весною, а грудневе свято колись збігалося до зимового рівнодення, коли місяць має рівні права з сонцем. Звичай ліпити 19 грудня пироги-вареники, які символізують нічне світило, зберігся до наших днів. Зверталися до Святого і щоб оберегти себе в дорозі від дикої звірини, особливо таких "місячних" хижаків, як вовки, над якими він мав владу поряд зі Св. Юрієм. Миколай є теж покровителем всіх звірів і худоби, вони його слухаються і він вміє з ними говорити, а оскільки їздить кіньми, то є ще і покровителем конюхів. На літнього Миколи виганяли вперше коней на нічне пасовисько, з якими завжди або вперше йшли ночувати молоді хлопці, священики кропили табуни від нечисті. В цю ніч можна було зустріти сивобородого Діда, який ходив лугами і відганяв від коней нечисту силу.
 
Опікунство над худобою дає привід ототжнювати Миколая з дуже популярним праукраїнським Велесом або Волосом - торговельним і "скотським богом", якого функції перебрав на себе християнський святий. Обидві постаті схожі на себе зовнішним виглядом; Волоса зображували як високого старшого срібно-сивобородого чоловіка у голубому одязі підперезаного золотим поясом, із золотоверхим посохом в руці, одне його свято припадало на "миколин" місяць - травень, а інше, Велесів день, так і досі залишилося 6 грудня за юліанським календарем і збігається з католицьким святом Миколая, він теж їздив возом або саньми, і належав до т.з. земних божеств, тобто які часто ходили і перебували поміж людьми та були пов'язані з гоподарством, соціальним життям і статками.
 
На Миколая встановлювалися ціни на худобу, які трималися цілий рік. Зазвичай, найвідоміші ярмарки відбувалися біля храмових місць присвячених Чудотворцю, проти чого свого часу гостро виступав чернець Дмитро Вишенський, напевно маючи на увазі традиції від старого бога. Варто відмітити, що "теляче" сузір'я Тельця, яке припадає на травень, в нас називали Волосожар, а Україна в класичній астрології якраз асоціюється з ним, є під його патронатом. Можливо тому Велес-Миколай так глибоко і міцно вкоренився в нашому народі. За ще однією версією, литовське слово “веле“, що означає душі померлих які дбають за родинну худобу і своїх нащадків, перейшло з духом предків до Миколая, який по-батьківськи опікується кожною дитиною в сім'ї і старається її обдарувати. В галичан та гуцулів цю саму функцію виконує “вінклюс“.
 
Інша цікава традиція, збережена з давнини, яка свідчить про покровительство Миколая над землеробством - варення пива в його день. Існує повір'я-коляда, що всі лиха на землі беруться від того, бо цей звичай втрачається. Відомо, що в стародавніх римлян теж якраз між 17 і 23 грудня відбувалися веселі зимові свята, серед яких було і Свято вина. Микола, бувши з натури веселим, вмістив цей обряд першого господаря Прадіда-сівача в собі і доніс до нас. Варити пшеничне пиво збиралися всі старші господарі села, скликали гостей, пили, веселилися, а потім запрягали коней і з піснями їздили навколо села.
 
Господар ще зранку старався скоріше стати і перейти подвір'я, щоб хто другий, лихий, не перейшов. Прийшовши до стайні годувати худобу, говорив до неї, поздоровляв, бо в цей день тварини все розуміли. Тоді ж дивилися на прикмети до майбутнього урожаю і погоди. Але найбільше веселощів отримували діти. Їм дарували солодке, горіхи, фрукти, а неслухняним різки і палиці, щоб краще поводилися на майбутнє. Молодь теж пересилала собі через Миколая подарунки, і також, не забували про сиріт, бідних, вдів та старих, для яких Чудотворець був найпершим оборонцем.
 
Місце перебування Божого Угодника, як і належить святому, є в небесах. Нерідко вказують його оселю на сьомому небі, звідки він в грудні невидимий спускається відвідати своїх підопічних-малюків. Але діти довкола світу, хотячи мати доброзичливого святого трохи ближче до себе і протягом року, з часом знайшли також його місцепроживання на землі. У сніговій Півночі, далеко від теплої Лікії, Св.Миколай під назвою Санта Клауса, відсиджується протягом року. Перечитує листи від дітей, для чемних складає в мішок подарунки, які майструють його помічники-гноми, а під Новий рік літає по небі на санях запряжених північними золоторогими оленями, і вночі через комини, підкладає їх в шкарпетку біля каміну, виставлений за поріг черевичок або кладе під ялинку. Після поселення дітьми свого улюбленця в зимних снігах, навіть австралійському Санта Клосу нічого не залишається, як носити серед літа теплий костюм. Відомий він також як Міколай, Міклаш, Йолупукі, Сеінт Ніколас, Сантаклос, Пер Ноель або Фадер Крісмас (Батько Різдво) і навіть недавній атеїстичний Дід Мороз був замаскованим Прадідом-Миколою, котрий перечікував антирелігійний режим. Крім оленів та коней, його транспортом можуть бути й інші тварини - вовки, олені, собаки, карибу, лами... Ще би! Яка ж тварина не втомиться аби встигнути завезти енергійного Миколая до всіх своїх прихильників. В багатьох західних країнах Європи супутником Святого Миколая в є традиційний ослик, який допомагає таємничому Святому розвозити дітям презенти. Він має незвичайну сіро-сріблисту шерсть. Про нього існує багато історій і пригод. Звичайно, протягом століть, це не може бути одна і та ж тварина, тож за німецькими легендами Миколай завжди бере свого чотириногого помічника тільки з однієї ослячої родини, в якій від пра-пра-пра-прадідів тягнеться неперервна родова лінія. Напевне, можна здогадатися, що давній предок цього знаменитого роду колись віз на собі до Єрусалиму іншого важливого вершника...
 
Наш український Святий Миколай, в ніч з 18 на 19 грудня, традиційно сходить з небес, звідки він бачить і знає як поводяться діти цілий рік. Має золоті сани з білими золотогривими кіньми, до хати заходить дверми, або любим чудесним способом, може бути невидимий, подарунки підкладає завжди під подушку, за винятком хіба що не поміститься. Часто супроводжують його ангели і чортики, котрі підказують, хто був злий, а хто добрий. Нечемні дістають від Миколая золоту різку і наказ виправитись до наступного року. Не обминає він і батьків, чи інших жильців дому, і тому на його відвідини очікують завжди з радістю.
 
У передноворічну пору поштарі виймають зі скриньок тисячі діточих листів до Святого Миколая. До нього можна написати на будь-яке з його імен, бо він є єдиним святим, який заохочує до писання листів, а потім уважно їх перечитує. У них шкарбатим почерком списані жалі, прохання і подяки до небесного Чудотворця. Часто є листи і від дорослих. Більша частина з них попадає до Риму, Константинополя, Єрусалиму або, заадресовані до Санти, в поштові відділення Фінлянландії, Канади і Аляски. Там в нього є придумані дітьми адреса і навіть спеціальний поштовий індекс. В нас у поштових відділеннях послання до Миколая, на жаль, здебільшено йдуть відразу в кошик.
 
Веселе свято Миколая, як завжди, знову наближається до наших домівок. І є ще час, переглянути свої річні діла, виправити помилки та попросити в Небесного Заступника його благословення, щоб він знову, підтримуючи древню чудову традицію завітав до наших хат, приносячи з собою добро для всіх людей.
 
 
 
Богдан Малина                                                    *
 ***
День святого Миколая – православне свято,чи привід для подарунків?
 
Підготував Роман РОМАНЮК
 
В Україні здавна існує традиція приносити дітям подарунки на День Святого Миколая. Зранечку малеча очікує знайти під подушкою іграшку чи будь-яку іншу річ. Так заведено майже в кожній сім’ї. Але рідко хто знає – чому саме святитель Микола є покровителем дітей і чому свято відзначають таким чином?
 
Врятував дітей від голоду
 
Святий Микола дізнавшись про велику потребу і убогість одного, раніше багатого жителя його міста, врятував його від великого гріха. Маючи трьох дорослих доньок, батько, що зневірився, замислив віддати їх на безчестя заради порятунку від голоду. Святитель, переживаючи про грішника, вночі таємно кинув йому у вікно три мішечки із золотом. Цим врятував сім'ю від духовної загибелі. Саме після цього випадку святого стали вважати покровителем дітей.
Частково із цією історією пов’язаний звичай приносити подарунки дітям на Різдво. Ім’я американського Санта Клауса являє собою спотворення голландської транскрипції імені святого Миколая.
В нашій країні останнім часом день пам’яті святого Миколи перетворився на привід для подарунків. Діти з нетерпіння чекають цього дня. Адже для них – це велика радість отримати в подарунок від Святого Миколая річ, яку вони раніше замовили. Як правило, малеча пише листи з побажаннями до святого, які, відомо хто, виконує. Західна форма святкування з часом замінила традиційну. Святкування складається лише з вручення подарунків. В храм, зазвичай, рідко хто йде.
На честь святителя Миколи є дуже багато храмів. Святого прирівняли до вигаданого новорічного героя. Досить мало людей знає за які саме подвиги і заслуги церква вшановує його пам’ять.
 
Малий Микола змалечку присвятив своє життя Господу
Народився святитель Микола у III ст. н.е. Після довгих молитов бездітних батьків до Господа, немовля з дня свого народження явило людям світло майбутньої своєї слави великого чудотворця. З дитинства досяг успіхів у вивченні Божественного Писання; вдень не виходив з храму, а вночі молився і читав книги. Він здобув повагу у своєї пастви ще в юнацькому віці. Спочатку Микола читав у храмі псалтир, а далі його поставили священиком. Під час паломництва на Святу землю він хотів залишити своє служіння серед людей, щоб усамітнитись в пустелі для прославлення Творця. Але за волею Божою Микола повертається на батьківщину, де його призначають єпископом Мир Лікійських (південне узбережжя малоазійського півострова).
 
Святий Микола став покровителем мореплавців
Все своє життя святий прожив у подвигах і пості. На першому Вселенському соборі 325 року захищав постулати віри. Ще за життя святитель прославився своїм милосердям і чудодійствами. На прохання моряків, які тонули, святий Микола помолився і припинив шторм. Також повернув життя матросу, який впав зі щогли і розбився на смерть. Після цього його стали вважати також покровителем мореплавців. Як за життя так і після смерті святий є заступником, перед Богом, всіх – хто до нього звертається. В наш час відомо безліч прикладів заступництва святителя Миколи. Пам’ять святого вшановують 19 грудня за новим стилем, а також 22 травня, коли його мощі перенесли в італійське місто Барі, де вони знаходяться і тепер.
Кожен з нас обирає як відзначати цей день. Але чи варто змінювати традиції, які склалися протягом багатьох віків?
****
19 грудня - День св. Миколая
 
 Svitlana » 19 грудня 2007, 00:09
 
Не багато знаємо про життя святого Миколая. І навіть те, що знаємо, повите різними легендами. Знаємо, що святий Миколай довгі літа був єпископом у Мирах, провінція Лікія, у Малій Азії. Він брав участь у Першому Вселенському Соборі (325) у Нікеї. Помер близько 345 року. Усе своє життя присвятив справі милосердя для душі й тіла. Тож ще за життя називали його батьком сиріт, удів і бідних. Після смерти Господь Бог прославив його даром творення чудес, і тому він отримав імення великого чудотворця. Славні чуда були якраз головною причиною його швидкого й широкого культу.
 
Культ святого Миколая починає поширюватися від часу, коли цісар Юстиніян І (527-565) збудував на його честь церкву в Царгороді. Єрусалимський канонар з VII ст. 6 грудня каже: "Пам'ять Миколая, єпископа одного великого города". Усі грецькі місяцеслови з IX століття мають його празник. Цісар Мануїл Комнен (1143-1181) державним законом приписав святкувати святого Миколая 6 грудня. З Візантії його культ поширюється по цілому світу. Найдавніший життєпис святого Миколая походить з IX сторіччя.
 
На Заході папа Миколай (858-867) — перший папа з цим іменем — близько 860 року збудував у Римі церкву святого Миколая. До Німеччини його культ принесла візантійська княжна Теофано, жінка цісаря Оттона II (973-983). Латинська Церква також святкує празник Миколая 6 грудня. У Франції і Німеччині є понад дві тисячі, а в Англії близько 400 церков, які названо в честь Миколая.
 
На наші українські землі культ святого Миколая приходить разом із християнською вірою. У другій половині XI сторіччя в Києві, на могилі Аскольда, було збудовано церкву святого Миколая. У Києві під покровом святого Миколая був жіночий монастир, який фондувала жінка князя Ізяслава Святославича (+ 1078). У цьому монастирі прийняла чернечий постриг мати святого Теодосія Печерського. На рідних землях в нас було багато церков на честь святого Миколая. До найдавніших з них належить церква святого Миколая у Львові, що походить з кінця XIII ст. Енциклопедія Українознавства про почитання святого Миколая в нашому народі каже: "У численних народних переказах Миколай боронить людей від стихійного лиха; найбільше він опікується тими, хто перебуває у плаванні, тому чорноморські рибалки, виходячи на промисел, брали з собою образ Миколая... У давнину — святий Миколай також заступник перед небезпеками із степів. Пісні про святого Миколая належать до найдавніших зразків української поезії, серед них такі популярні, як "О хто, хто Миколая любить" (Т. 4, с. 1533).
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі!!!
[ Реєстрація | Вхід ]

Пошук


Профіль

    Логін:
    Пароль:

По класах

Бібліотека учня

Читай українською!

Статистика



    Онлайн всього: 8
    Гостей: 8
    Користувачів: 0
 
Наша група в ВКонтакті