ДПА-2016

Порада

- Багато качаєш?

- Рекомендуємо зареєструватись! Зареєстровані користувачі качають по прямих посиланнях!

Головна » Читати онлайн » Інше » Розробки уроків [Додати статтю]

Виразне читання на уроках української літератури в середніх класах


І. Читання твору – це перший етап його вивчення. Якщо учень не ознайомився з текстом твору, то аналіз його не може бути ефективним, у школярів так і не виникнуть глибокі почуття, емоції.
Виразне читання – один із методів вивчення літератури, воно пронизує всю діяльність вчителя і учня в процесі засвоєння матеріалу, забезпечує глибину емоційного сприймання і цілісного враження від твору.
М.Рибнікова: „Виразне читання – це та перша і основна форма конкретного наочного навчання, яка для нас важливіша за будь-яку наочність зорового порядку". Вона називає читання творів музикою живого слова.
 
Принципи навчання виразного читання в школі.
1.  Робота з виразного читання – творчий процес, що включає елементи учнівських пошуків, не терпить диктаторства, вимагає враховувати реальні можливості кожного учня, його нахили, уподобання.

2. Уроки виразного читання вимагають такої психологічної атмосфери в класі, яка б надихала, захоплювала учнів. Така атмосфера досягається за допомогою вступного слова вчителя, його зразковим читанням, доброзичливістю, тактом.

3. Навчаючи мистецтва виразного читання, слід використовувати грамзаписи.

4. Робота з виразного читання повинна проводитись системно на уроках і мови і літератури.
Найпоширеніші прийоми читання – звукове читання, коментоване, читання в особах, колективні декламації, читання напам'ять, усне малювання.

П. У навчанні дітей виразного читання велику роль відіграє підготовка самого вчителя до такого уроку. Б.Буяльський виділяє такі етапи підготовки вчителя:
а) сприймання тексту;
б) його аналіз;
в) визначення виконавських задач;
г) тренування в декламації.

Виконуючи таку роботу, вчитель все більше вживається в текст.

Готуючись говорити словами поета, виконавець (учитель) має щиро поділити з автором „високе відчуття, що сповнювало його душу... душею і серцем відчути кожне його слово" (М.Гоголь).

Вживання в текст – процес складний є довготривалий і трудомісткий. Багато залежить від ступеня складності твору, від рівня освіченості, чутливості, обдарованості, життєвого і професійного досвіду виконавця.
Щире захоплення твором письменника – основа успішного його виконання. Коли виконавець збагне зміст прочитаного, уявить та відчує змальовану картину, захопиться нею, то інстинктивно буде намагатися відтворити її засобами інтонації.

Намір виконавця, читця полягає у тому, щоб донести до слухача ідейне багатство твору, тобто відтворити авторський задум.

Дуже часто ідейне багатство твору дає змогу виконавцеві зміщувати акценти, якісь думки, мотиви підкреслювати більше, а якісь менше. Виконавець не завжди може прийняти все те, що проповідує автор, особливо коли їх розділяють епохи, відстані, ідейні переконання.

Крім цього, є ще і суб'єктивна причина: кожен читач сприймає художній твір по-своєму і має право на своє тлумачення тексту. Особливо це стосується сприйняття лірики.

В.Самійленко у поезії „Українська мова", змальовуючи складний шлях розвитку нашої мови, оспівує Т.Шевченка як її основоположника. Читаючи цей вірш, виконавець може перейматися різними намірами, ставити перед собою різні творчі завдання: наголосити на безправному становищі української мови в Російській імперії, підкреслити роль Великого Кобзаря у становленні і утвердженні української мови як мови літературної чи закликати слухача до її розвитку, збереження.

Та яким би наміром не переймався виконавець, він завжди має бути свідомим того, чого він прагне, до чого іде, що саме хоче сказати, на чому більше наголосити. Якщо учитель-виконавець сам не знає, чого хоче, він не зможе передбачити реагування аудиторії на його декламацію, ні проконтролювати себе в період підготовки до читання тексту.

Підтекст – внутрішня суть думок і почуттів героїв літературного твору, що криється в діалогах, прихований, внутрішній зміст висловлювання, який існує завдяки словесному вираженню змісту.
Розкрити підтекст фрази, означає виявити справжній смисл того, що часом криється за словами людини, коли вона приховує свій намір, свою мету.

Підтекст особливо яскраво виявляється у прислів'ях та ідіоматичних зворотах, у яких пряме значення окремих слів і їх значення у фразі не тотожні (чесати язика, рухатись як муха в дьогті). У художньому творі підтекстова інформація лежить в основі деяких тропів (іронія, алегорія). Наприклад:
Од молдаванина до фінна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує..
(Т.Шевченко)
 
та окремих жанрів (байка, казка)
Наприклад:
Послухали Лисичку
          і Щуку кинули у річку.
 
Зразками використання підтексту можуть бути цілі художні твори („Intermezzo" М.Коцюбинського, „Каменярі" І.Франка, „Казка про Дурила" В.Симоненка).

К.Станіславський надавав великого значення підтексту, називав його життям ролі, „яке безперервно тече під словами тексту, весь час виправдовуючи і оживляючи їх".

Підтекст допомагає виразити справжні наміри і думки дійової особи, які безпосередньо із фрази неясні. Ті репліки, в яких криється підтекстове звучання; будуються за принципом смислової двоплановості, причому основне драматичне навантаження перекладається на другий план.

Підтекст – те, що „таїться під текстом", в глибині поетичного рядка.

Підтекст треба виявити (авторський підтекст) і відтворити (виконавський підтекст) К.Станіславський : „Слова – від поета, підтекст – від артиста (виконавця)".

Виконавський підтекст може не збігатися із авторським в окремих деталях, проте все ж виконавець не може спотворювати ідейний задум твору та порушувати волю автора.
Підтекст у мистецтві виразного читання народжується спільними зусиллями думки, почуття та волі читця, який перейнявся певним наміром, поставив перед собою конкретні виконавські завдання. Виконавське завдання визначає цілеспрямованість вимови окремих фраз, речень, абзаців, строф, періодів, ланок. Таке цілеспрямоване виконання, що забезпечує бажаний вплив на слухача, називається словесною дією або словодією.

Вплинути на слухача, підкорити його уяву, здатна лише думка, насичена почуттям, психологічною напругою, схвильованістю.

Логічну мелодію, темп, ритм, намір, підтекст, словесну дію – усе це об'єднує інтонація – основний потік людської мови.

Уміння відтворити зміст художнього твору, здійснюючи усі згадані вимоги декламаційного мистецтва, називають ще умінням живописати інтонацією або малювати інтонацією.

Малювати інтонацією – це перш за все засвоїти авторський текст настільки, щоб він став своїм, щоб слова автора вимовляти, як свої власні.

Партитура художнього тексту – це графічне відтворення звучання художнього твору. Найчастіше термін використовується у музиці. Означає він сукупний нотний запис партій багатоголосного музичного твору для оркестру, хору чи ансамблю. При підготовці тексту до читання партитурними ознаками позначаються паузи, наголоси, підвищення і зниження тону, інтонаційні переломи тощо. Партитурні позначки допоможуть вчителеві в процесі навчання учнів, особливо коли треба показати, як здійснити інтонаційну фігуру, що не визначена розділовим знаком.

Скласти партитуру – означає розмітити текст умовними позначками, які допомагають уникнути логічних помилок у процесі повторних читань.

Складання партитури розпочинається із розчленування тексту на частини, періоди, ланки, мовні такти.
К.Станіславський: „Читання тексту, поділеного на мовні такти, має в собі ще одну, дуже важливу практичну користь: воно допомагає самому процесові переживання. Розмічання мовних тактів і читання за ними потрібні тому, що це змушує аналізувати фрази і вникати у їх суть. Не вникнувши в неї, не скажеш правильно фрази.
4. Структура уроку виразного читання визначається жанром твору, психолого-віковими особливостями учнів рівнем їх знань та навичок у виразному читанні. Урок виразного читання на думку методистів-учених та вчителів-практикантів може мати такі етапи:

1. Вступна бесіда. Її мета – створити в класі атмосферу зацікавленості твором, який вивчається. Доцільними будуть історичний, біографічний, чи лексичний коментарі до твору.
 
2. Зразкове читання. Це зразкове читання учні мають почути із уст вчителя. Взірцеве читання вчителя, якщо з певних причин він не може його продемонструвати, може замінити грамзапис або читання добре підготовленого учня.

3. Бесіда за текстом твору, що допоможе вчителеві з'ясувати, які враження учнів від твору.
 
4. Читання учнями тексту про себе сприяє заглибленню в текст. Особливий ефект цей етап уроку дає в старших класах. Часто вчитель дає дітям додаткові завдання, які треба вирішити, читаючи текст самостійно.
 
5. Розчленування тексту на ланки, що дає змогу загострити увагу учнів на композиції твору, допомагає упорядкувати сам процес засвоєння твору методом виразного читання.
 
6. Навчання читати окремі ланки. Цей етап уроку включає такі види робіт:
а) коментар до тексту (ідейний, історичний, біографічний, лексичний);
б) вправи у вимові важких слів, зворотів;
в) розмітка тексту або тільки найважчих його частин знаками партитури;
г) обговорення можливих варіантів інтонаційної інтерпретації кожної ланки;
д) читання ланки окремими учнями, стисла рецензія прослуханого уривка вчителем та іншими учнями.
 
Уся робота з виразного читання в школі порівняно з іншими видами робіт з художнім текстом, ґрунтується на високій майстерності вчителя-словесника і його педагогічному такті. Роботу з виразного читання, на думку В.Сухомлинського, необхідно вести так, щоб розвивати і підтримувати творче начало підлітка.
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі!!!
[ Реєстрація | Вхід ]

Пошук


Профіль

    Логін:
    Пароль:

По класах

Бібліотека учня

Читай українською!

Статистика



    Онлайн всього: 18
    Гостей: 18
    Користувачів: 0
 
Наша група в ВКонтакті